21:12 Як усе починалося... | |
 Як усе починалося... Народився Св. Миколай близько 280 р. у малоазійському місті Патарі. Батьки - Феофан і Нонна були дуже багатими і віруючими християнами. Вони охрестили свого сина одразу після народження, що було дуже рідкістю в той час. “ Розповідають, що будучи іще немовлям Миколай був настільки набожним, що у дні посту (середу та п'ятницю) сосав материнське молоко лише один раз на день. А коли його уперше віднесли до купелі він встав на ноги і сам стояв. ” Вже в дитячому віці Миколай був набожним християнином і коли прийшла пора прийняв чернечий постриг, а згодом і сан священика. Чималу свою спадщину, яка дісталась йому після смерті батьків, Миколай роздав бідним. Про Св.Миколая відомо багато легенд. Він зцілював хворих, міг утихомирити морську бурю й прославився численними добрими ділами. За це його було возведено в сан архієпископа м. Міри, де він надалі продовжував відстоювати справедливість. Так, коли в місті збиралися стратити трьох несправедливо засуджених чоловіків, то Св. Миколай особисто зупинив меч ката й привселюдно викрив суддю в підкупі. За часів гоніння на християн в Римській імперії Св. Миколай був ув'язнений, але з приходом до влади Костянтина Великого його звільнили. У 325 р. він був на І Вселенському Соборі, під час якого вдарив по щоці свого опонента Арія. Через це був заарештований, але до закінчення собору звільнений та оправданий. Серед підписів «символу віри» його ім'я не значиться, проте список збережено не повністю. Помер у грудні 343 (345) р. і був похований в соборному храмі м. Міри. Згодом, в ХІ ст. останки Святого були перенесені до м. Бар у Південній Італії, де вони зберігаються і донині в золотій раці. День смерті Святого Миколая відзначають як день Святого Миколая, або просто Миколая щороку 6 грудня по новому стилю (церкви, що користуються Григоріанським календарем) та 19 грудня по новому стилю (у 20 — 21 столітті)(церкви, що користуються Юліанським календарем). Деякі автори пов'язують святкування дня Св. Миколая з бажанням замінити цим язичницький день святкування народження Артеміди. Покровитель Святий Миколай вважається покровителем мандрівників, моряків, торговців, лучників, дітей та студентів. Він є “старшим” серед святих: перевозить душі померлих на “той світ” та володіє ключами від неба. Але більшість часу проводить на землі, допомагає бідним у скруті. “ Згідно з карпатською легендою, святий так ревно молився у церкві за знедолених, що золота корона сама впала йому на голову. ” З давніх давен українці вірили в особливу помічну силу Св. Миколая на воді та при різних стихійних лихах. Ще в XVI-XVII ст. українські козаки обов’язково молилися до Святого перед далекими морськими походами та брали з собою образки Миколая. Пізніше у багатьох приморських містах з метою захисту мореплавців поблизу портів були збудовані храми на честь Св. Миколая. Легенди Діяння Миколая стали причиною появи багатьох легенд, завдяки яким він з часом став одним з найважливіших святих. Декотрі з цих легенд пов’язані з вчинками абата монастиря Сіон поблизу Міри, пізніше єпископа Пінари, проте приписуються саме Св. Миколаю. Найвідоміші легенди-чудеса: - Про трьох сестер. Саме завдяки цій легенді засновано традицію анонімних подарунків на Миколая, особливо бідним та дітям. «Один бідний чоловік не міг забезпечити приданим своїх трьох доньок. Оскільки, за тамтешнім звичаєм, вони не змогли б вийти заміж, батько мав намір відправити їх займатися проституцією. Миколай, дізнавшись про це, вирішив зарадити біді. Протягом трьох ночей підходив до убогої хатини та щоразу кидав крізь вікно у кімнату, де ночували сестри, шматок золота – на придане для кожної» Є дві версії щодо ночей, коли Миколай закидав золото. За однією — це відбувалося три ночі поспіль, за іншою — оскільки доньки були на рік молодша одна одної, то Миколай щороку, у ніч напередодні повноліття дівчини, приходив до хатини і залишав свій подарунок.  Також є і дві версії закінчення історії. За однією: у третю ніч батькові сестер вдається викрити особу свого добродія і він сердечно дякує Миколаю за вчинене. На що Миколай заперечує свою причетність до цього і говорить, що це все від Бога. За іншою: Миколай дізнається про задум батька викрити його і на третю ніч він вкидає золото не у вікно, а через комин будинку. Сестри в той вечір розвісили сушитися біля каміна свої випрані панчішки. От і золото потрапило в одну з них. Звідси і традиція вішати шкарпетки на камін для подарунків! Українські традиції[c]  В Україні свято Миколая Чудотворця було улюбленим і поширеним, незважаючи на піст. В цей день люди відвідували церковні молитви, де просили заступництва у Святого. Ті ж, хто залишався вдома, молитовно зверталися до ікон Святого, які обов'язково були у кожній оселі. Опісля того люди варили пиво і ходили в гості. На пошанування Чудотворця в народі було складено навіть колядки. Тому в українському народі здавна живе віра в те, що в ніч під 19.ХІІ Св. Миколай щедрою рукою вночі розкладає подарунки під подушку, в черевичок чи на підвіконня для дітей і дорослих. Особливо полюбляють це свято малюки, які вже за тиждень до нього перестають бешкетувати й дотримуються зразкової поведінки, бо вранці під подушечкою можна знайти не лише гостинчик, але й різочку. Серед дітей на західній Україні встановилася традиція писати Св. Миколаєві листа у якому дитина вказує що хорошого та поганого вона вчинила протягом року і просити про подарунки. Такого листа, як правило, адресується до "Канцелярії Св. Миколая". Завдяки місцевим ентузіастам, деякий час у Львові функціонувала така віртуальна канцелярія, та й на сьогоднішній час є така канцелярія - вона знаходиться у Косові, що на Івано-Франкіщині. Обряди: За традицією, старші господарі села на свято збиралися, щоб зварити пшеничного пива. Влаштовувалася гостина, після якої всі весело з піснями їздили на санях довкола села. Опісля свята Миколая Різдвяний піст ставав ще суворішим: рибу вже дозволялося їсти лише в суботу та неділю, а в основному вживали пісну їжу. В час посту люди намагалися пройти сповідь та причаститись. А для цього годилося помиритися із ближніми та віддати борги. Про "забудькуватих" боржників з цього приводу жартували: "Коли не віддаси борг до Миколи, то вже не оддаси ніколи". «Який день на Миколу зимового – такий і на Миколу весняного, іній на Миколая – до врожаю» На Харківщині існував звичай святкувати триденні Миколині святки, на які варили кутю і узвар, щоб у наступному році забезпечити врожай на жито й плоди. На всій території України влаштовували заздравні обіди на честь Миколая Угодника з приготуванням ритуального пива й медів. На Поділлі цього дня чекали «полазника» — чоловіка, який першим зайде до хати, що віщувало багатство й щастя протягом року. Але раніше через подвір'я мав пройти хазяїн, дати худобині їсти й привітати її словами: «Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й зі своєю дружиною!». На Київщині хазяїн, прийшовши цього дня із церкви, брав миску зі свяченою водою, паляницю з грудочкою солі, квача з різного зілля, ішов кропити господу, худобу та збіжжя, примовляючи: «Святий Миколай, помилуй та сохрани нас від усякого лиха!». Традиції святкування у світі Діти країн Європи, що бажають отримати подарунки біля дверей або під вікном ставлять начищений черевик, а поруч з ним кладуть морквину або жмут сіна, щоб ослик Святого Миколая не пройшов мимо. Якщо в будинку є камін, то біля нього обов'язково вішається найбільша шкарпетка. За традицією у свято Святого Миколая діти отримують у подарунок солодощі, деякі дітлахи в передсвятковий вечір кладуть в черевик записочку, в якій пишуть, що їм хотілося отримати. Святий Миколай дружить з дітьми майже всієї Західної Європи. До них він навідується не сам. Наприклад, чеський Мікулаш у “помічники” бере Ангела і Чорта. Добрий дідусь носить із собою книжку, де записані дітки – слухняні та неслухняні. Першим дістаються приємні дарунки, а бешкетникам Чорт приносить вугілля. Щось схоже відбувається у Словаччині. Особливо колоритно це виглядає в селах, де Мікулаш з кошлатою бородою, у довгому кожусі та баранячій шапці, з ціпком у руках і кошиком за плечима ходить від хати до хати та тішить малечу. Компаньйон у нього той же, що й у чеського, – рогатий паскудний Дідько в кептарі навиворіт. Бряжчить ланцюгами, потрясає мітлою і погрожує різками. В Австрії на вулицях міст з’являються цілі зграї рогатих, волохатих крампусів. Вони лякають не лише дітей, а й дорослих. Крампуси гарчать, кричать, ляскають батогами, дзвенять ланцюгами... Але тут з’являється Ніколаус в єпископському вбранні і розганяє усе це чортівське плем’я. Запановує мир і благодать: заспокоєні перехожі розходяться у своїх справах, гризучи подаровані святим печиво та цукерки. У Фінляндії подарунки носить Йоулупуккі, не надто милозвучно, адже по-фінськи Joulu - це Різдво, а pukki - козел. Раніше він так і ходив по домівках, в сірому кожусі хутром назовні і з цапиними рогами на голові. Різдвяний козел. Це вже в сучасному світі його перетворили на всім відомого Санта Клауса. У Франції – це Пер Ноель. Він приїжджає на ослі, в дерев’яних черевиках, з цілим кошиком подарунків, проникає в дім через комин і розкладає подарунки в взуття, яке розкладене перед каміном. Антиподом Переа Ноеля є Пер Фуетар – дід з різками, який рнаказує нечемних діток. | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |